ЗМІСТ САЙТУ

НАША АДРЕСА

08344

КИЇВСЬКА ОБЛ. БОРИСПІЛЬСЬКИЙ Р-Н С.ПРОЦІВ

ВУЛ.ДРУЖБИ, БУД.2-Б

тел. +380 3-26-93

e-mail:

protsivschool@ukr.net


ОСВІТНІ САЙТИ



ОПИТУВАННЯ
Оцініть мій сайт
Всего ответов: 18





 

Головна

Мій профільРеєстрація

ВихідВхід
Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

ПРОЦІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

I СТУПЕНЯ

Понеділок, 10.08.2020, 22:15



Освітянська нива

ІНФОРМАЦІЮ ПІДГОТУВАЛА ЧЕШКО ЛЮБОВ ІВАНІВНА

Світлий ескіз дитинства - то школа. Перша вчителька, перша літера і перше слово, в якому чомусь неслухняні літери хиляться в різні боки, перша п’ятірка і перші гірки хвилини, коли ти стоїш біля дошки і не можеш відповісти, бо вчора не вистачило півгодинки для вивчення… Скільки тут відкривається вперше, скільки відкриттів світу і самого себе в ньому дарує нам ця незабутня пора. Школа - то ціла епоха, неповторний шлях з дитинства у юність, яким крокуєш не задумуючись і тільки згодом збагнеш, як же зобов’язаний ти їй у своєму житті. Історія сучасної Процівської загальноосвітньої школи I ступеня сягає у далеке минуле. Серед усіх сіл ,що входять до сільської ради, Сальків був культурно- просвітницьким центром. Саме Сальків, а тут була церква, називався селом, а Проців і Софіївка - деревнями. І при Михайлівській церкві була відкрита церковно- приходська школа. 

До історії освіти

Благочинний Переяславського повіту протоієрей Петро Магеровський у рапорті від 10 грудня 1864 року його Преосвященству повідомляв про те, що в листопаді у його відкрито три школи у селах Сальків, Сеньківка і Велика Стариця. Зокрема, у Салькові при Михайлівській церкві при відкритті школи поступили на навчання 16 хлопчиків і 5 дівчаток. Він підкреслював, що у всіх селах при кожній церкві його відомства відкрито церковно-приходські школи, а в містечках – по одному сільському училищу для всіх приходів. Таким чином, у всіх школах навчається 114 осіб чоловічої статі і 12 жіночої, а в сільських училищах – 172 хлопчики і 8 дівчаток. Разом з тим Благочинний з приємністю говорив, що при відкритті шкіл з особливою сердечністю допомагав йому приходським причтам Бориспільський волосний голова Максим Щиголь.
Приводом для такого оптимістичного рапорту стало те, що товариство козаків сіл Проців, Сальків, Софіївка, зібравшись 24 листопада 1864 р. на сходку вирішили: а) назавжди віддати для приходської школи будинок на одне відділення біля церкви. Також зобов’язуємося наступного літа прибудувати до нього друге відділення. На опалення школи вирішили щороку доставляти від кожного господаря по одному возу соломи або дров, а під час навчання призначати від товариства сторожа;
б) підтримувати цю школу нарівні з іншими громадськими будинками;
в) на навчальні посібники і забезпечення наставників збирати щороку з кожної ревізької душі чоловічої статі по 3 коп. сріблом. Крім того, батьки учнів, які навчаються в школі, повинні вносити по 50 коп. сріблом в рік.
Рішення підписали 33 учасники зборів ( Полтавские Епархиальные ведомости. 1865.- №5 ( часть официальная) . с.128-131.
Але в 1884 році церква згоріла. Закінчилась і історія школи. В Процеві школу було вперше відкрито лише через шістнадцять літ. Передові люди того часу розуміли, що церковно-парафіяльні школи не здатні дати державі поштовх до прогресу. Син сальківської «барині» Болеслав Жуков, доволі освічена на той час молода людина, протягом певного часу порушував питання перед земською управою про відкриття в с. Проців казенної школи.
Тож за ініціативою Вороньківського земства і матеріальною підтримкою прихильниці освітянської ниви, сальківської «боярині» Жукової , матері Болеслава, у 1901 році розпочалося будівництво нової школи. Вибрали по центру трьох сіл: Салькова, Процева і Софіївки, красиве місце (де й зараз школа).
Цеглу на будівництво школи завозили човнами з правого берега Дніпра, а потім всією громадою підводами доставляли її в село. Школу було збудовано добротну, з високою стелею, великими вікнами. Над цією будівлею пронеслися роки, пронеслися лихоліття, а вона міцно вросла, при допомозі процівської громади, своєю основою в землю. Навіть під час війни її стіни витримали розриви снарядів і були тільки частково зруйновані. Стоїть вона й понині.
Новоспоруджена школа стала земською загальноосвітньою, тобто казенною, безкоштовною і називалась Сальківським училищем. Навчання в ній було трирічне. Кращі випускники школи за відмінні знання і відмінну поведінку нагороджувались добротним, на той час, виданням Євангелії. Два примірники цієї книги, 1906 року видання, збереглись до сьогодні. Вони були вручені випускникам Сальківського училища Шокуну А.Н. і Фарбуну Степану Семеновичу, з таким написом: «Выдано сие Евангелие в награду окончившему курс науки в Сальковском училище Шокуну А.Н. 1908 года, 10 октября. Председатель комиссии законоучитель учитель Г.Андреевская, учительница Т. Денисенко».
Навчання в училищі проводилось російською мовою . Застосовувався звуковий метод навчання грамотии за певною програмою. Навчання проводилося за підручниками «Азбука» і «Родное слово» К.Ушинського, а також книги для читання Л.М. Толстого «Наш друг». На той час вже існувала певна програма навчання. Учні вивчали багато віршів та байок напам’ять. В школі було два комплекти : 1-3 класи та 2-4 класи. Навчала їх одна вчителька. Ставились серйозні вимоги до навчання писемності та каліграфії.
Оскільки навчання було безкоштовне, до школи записували всіх бажаючих. Однак, як правило, до школи ходили лише діти заможніх батьків та тих, хто дуже бажав навчатись і мав до цього відповідні здібності. Батьки бідних сімей вважали, що більше користі буде, якщо діти будуть пасти худобу і допомагати по господарству. Тому, як колись говорили, переважна більшість дітей закінчувала «два класи і третій калідор (коридор)».
У 1920 році в школі було організовано л і к н е п, тобто школа по ліквідації неписьменності для дорослих. Вчителем у лікнепі був Петухов Іван Іванович, який крім навчання читати і писати, приділяв величезну увагу вихованню в учнів, особливо молодого покоління, любові до української пісні і художнього слова.
В перші роки радянської влади Сальківська школа була початковою і лише у 1925 році у с. Проців було відкрито семирічну загальноосвітню школу. Директором школи було призначено Бакуменка. Враховуючи те, що школа не була пристосована для розміщення всіх класів, довелось використовувати й інші придатні для навчання приміщення.
Уже пройшло 10 років, а питання ліквідації неписьменності залишилося не вирішеним. Так газета «Колективіст» від 29 січня 1931 року у замітці «Не дозволимо опортуністам зірвати ліквідацію неписьменності» писала:
« Ліквідація неписьменності по селу Процев у загрозливому стані. Лікнепи не працюють. …Комсомольці замість працювати в лікпунктах - ходять на досвідки. Треба комусь звернути на це увагу , та притягути до відповідальності за опортуністичне ставлення до неписьменності».
В той час, як в селі лютував голод, района влада змушувала керівників села, в тому числі і директорів шкіл, безпосередньо займатися вилученням хліба у селян. Грізно звучить постанова від 14 листопада 1932 року :
«Попередити уповноважених РПК, секретарів та голів сільрад Процева Ніцкевича і Недзельського , що вразі протягом трьох день не буде рішучого зламу в поступленні хліба, зокрема по одноосібному сектору, до їх вжито буде найрішучіших заходів».
Після таких розпоряджень вчителі та комсомольці організовували учнів у бригади, які повинні були діяти під гаслом « Розтрощити куркульський саботаж у здачі хліба державі». Матеріали газети « Колективіст від 16 грудня 1932 року пишуть :
« Учнівські бригади на чолі з учителями замкнули соцзмагання, щодо кращого виконання планів хлібозаготівлі, мобілізації коштів тощо. Наслідки цієї роботи дали величезне зрушення і село Процев підтягнулось у виконанні хлібозаготівлі та мобілізації коштів. Школи Бориспільщини, беріть приклад з Процевської ШКМ, включайтеся у виконання грудневих завдань, це прискорить виконати гасло партії «Поставити вчителя в такі умови за соціалізму, в яких він не стояв і не може стояти за капіталізму». Поєднуйте теорію з практикою, з розгорнутою классовою боротьбою на селі.
Грищенко».
В той час вчителі заробітної плати не отримували, а тому колгоспи повинні були заготовляти продукти сільськогосподарські і видавали заробітну плату натурпродуктами. Але стаття з цієї ж таки газети від 9грудня 1932року під заголовком «СИГНАЛІЗУЄМО НЕБЕЗПЕКУ ЗАГАЛЬНОМУ НАВЧАННЮ» нам говорить:
«уже минули всі терміни засипки фондів для вчителів, а управа артілей Процевської сільської ради і досі не виконала своїх зобов»язань.
Артіль імені Сталіна не здала ще 633кг хліба, жирів і не збирається заготовляти.
Артіль імені Шевченкка картопі і жирів не заготовила.
Артіль «3 Вирішальний» не виконала 1087 кг різними культурами, не заготовила 113 кг крупів, про жири вже нема що й говорити, бо голова управління тов. Тименко К. дуже «багато знає» і тому про фонд учителям і слухати не хоче. Що йому до вчителів? Що йому до школи?
А через таку байдужість управою сільської ради не засипано й досі фонду різними культурами-1977 кг , крупів- 272 кг, жирів-78кг.картоплі-2868кг.
Це сигналізує небезпеку загальному обов’язковому навчанню, бо ж очевидна річ, що без учителя школа не працюватиме.
Надіємось, що зацікавлені районні організації зроблять відповідні висновки і роз’яснять управам процевських артілей, що утворення цих фондів є одна з умов виконання хлібозаготівельних плянів по селу Процев.
Сількор А»

Не дивлячись на те, що вчителі не отримували заробну плату навіть продуктами, з них вимагали бути першими членами ощадкаси, про що пише газета від 25 грудня 1932 року під заголовком «ВКЛЮЧИЛИСЬ ДО МОБІЛІЗАЦІЇ КОШТІВ»:
« Процевський КСМ (комсомольська спілка молоді) осередок, виконуючи план мобілізації коштів до 20Х11, ухвалив всім комсомольцям виступити членами ощадкаси і вербувати молодь. Усик Андрій вніс 5 карбованців, його прикладом пішла комсомолка Розумна Варка і внесла 5 карбованців.
Вчительсьький коллектив Процевської ШКМ повністю виконав своє завдання пред пролетарською державою, вніс в ощадкасу заощаджень понад 300 карбованців. Грищенко».
Шановний читачу, коли ти читаєш ці рядки0 проймися хоч на хвилинку тим, що перенесли на собі вчителі, який прес і тягар тиснув на їх плечі. До того ж учитель не мав підсобного господарства та інших засобів існування і змушений останню сорочку знімати і віддавати її державі, і в першу чергу через те, що він «УЧИТЕЛЬ».
Газета «Колективіст» 14 липня 1933 року інформує :
«В селі Процев 13 вчителів. І досі ще не одержали зарплату за травень, хоч зараз уже липень. Відпускних теж ніяких не одержували. Сільрада про такий стан не турбується. Не спадає на думку про це ні в РВНО ні в РФВ.
Місяця з півтора тому, як у споживчу кооперацію села Процева надійшов рахунок з райспоживспілки на цукор вчителям. Але це лише рахунок. Цукру і досі учителі не отримали».
Перший випуск семирічки відбувся в 1932 році в одному з найтяжчих для селян України голодному році. Серед вчителів того часу вже вихованці згадують: Прядко Пріську Андріївну, Криворучко Софію Яківну, Опрощено Андрія Кузьмовича, директора школи Кудрю Івана Васильовича (рідний дядько Кудрі Івана Даниловича), який прищеплював у дітей любов до природи, креслення, малювання. Саме в цій школі 4 роки навчався Герой Радянськоо Союзу І.Д. Кудря.
Із розповіді Фарбун Галини Степанівни (вчительки) 1924 року народження.
«Радянська влада взялася за ліквідацію неписьменності. Поскільки вчителів не вистачало, запросили в лікнеп і мого батька Фарбун С.С.,який на відмінно закінчив 2 класи школи і був переведений зразу у 4 клас. По закінченню школи його нагородили Єванглією (ФОТО), яка зберігається в онука. Я добре пам’ятаю той буквар для неписьменних. Великими друкованими буквами на першій сторінці були слова : «Ми не раби, раби не ми». До школи я була підготовлена в 1931 році, мені було 7 років. Пам’ятаю, як мене впихнули в учительську, і я несміливо попросила записати мене в школу. Ця учительська є і зараз, як і будинок школи.
Першим моїм учителем був Андрій Кузьмович Опрощено. Його дочка Соня була моєю однокласницею. Другий рік навчання був куди складніший. Учнів у класах поменшало. Діти були голодні і голі. Наша сім’я в порівняні з іншими менш голодувала. Батьки згадували, як вони прикупили пуд жита і дожили до нового врожаю. Була у нас і корова, але в голодовку її вкрали. А коли переказали батьку, то він наздогнав злодіїв аж у Мартусівці.
В ті голодні роки, для нас у школі організовували гарячі сніданки. Які ж вони були смачні! Нас брали також на допомогу кухарю в їдальню, і ми бігли туди залюбки.
Не дивлячись на голодні роки, учнів у школі було багато, по два паралельні класи від 1 по 7. Приміщень для навчання не вистачало. Я навчалася на Лебедівці у куркульській хаті (це були кращі на той час хати). Друге приміщення школи також було у куркульській хаті, яка знаходилась за сучасною адресою вул.. Леніна №10 (Кошової Г.М.). Окрім цього навчання проводилося і в так званих попівських хатах, які стояли на місці сучасного магазину (біля Ящук Є.Г).
Моїм учителем у 3класі став Пєтухов Іван Іванович, а четвертому - Микола Антонович Бойчас - процівець, добрий , красивий , жвавий , веселий хлопець, якого ми дуже любили і який не повернувся з війни. А в одному з додаткових приміщень проводили уроки праці, де хлопців і дівчат навчали столярної справи.
З учителів добре пам’ятаю Міцкевича Петра Тарасовича, який читав історію стародавнього світу, був директором школи. Підручників не було, а тому частину матеріалу ми записували в зошити. Директором він був добрим, але і вимогливим. Це він організував гарячі сніданки в час голоду.
Запам’ятала я також добре і свого класного керівника Черненко Марту Платонівну, яка викладала математику, але чомусь не дуже її полюбляли діти. Хорошим класним керівником у 7 класі був Трохим Петрович Нетреба, я його дуже поважала, а читав він українську мову і літературу, загинув у війну. На роки мого навчання випали часи не лише війни, а і роки голоду та репресій.»
Бракувало вчителів. Для поповнення вчительського корпусу в Борисполі були відкриті курси, куди посилали для продовження освіти кращих учнів. Серед них був Кармаан Іван Андрійович - один з кращих учнів. Все життя він працював вчителем, а останні роки перед виходом на пенсію - директором школи у с.Жовтневе.
В довоєнний період директорами школи були:
Кудря Іван Васильович;
Бакуменко
Терещенко
Мелешко Йосип Петрович
Міцкевич Петро Тарасович
Великою повагою серед учнів та батків користувалися вчителі:
Марченко І.А., Широконіс М.М.,Тимченко М.І., Ручко С.Я., Кудря І.В., Кудря К.О., Лях М.П., Калініченко І.Л., Хоменко Т.Е., Кальна М.А., Сахно Н.А., Головаха Л.О.
Вчитель повинен бути на передньому плані усіх заходів та починань радянської влади.. Прикладом цього є стаття газети «Колективіст» від 03.06.1941 року під заголовком «МІТИНГИ В ШКОЛАХ»:
«З великим піднесенням пройшли мітинги по школах району, на яких було оголошено текст постанови Раднаркому Союзу РСР про випуск нової Державної Позики 111 П»ятирічки ( випуск 4 року).
Вчителі Бориспільської неповної середньої школи №6 за півгодини провели підписку. Охоплені всі. Розмір підписки – МІСЯЧНИЙ заробіток , що становить 7000 карбованців.
Всі 25 вчителів та адмінтехперсонал Іванівської школи підписали також у розмірі МІСЯЧНОГО ЗАРОБІТКУ , що становить понад 8100крб.
Успішно пройшла підписка і в ПРОЦЕВСЬКІЙ школі. М. Гуцало».
Вдивляючись в обличчя згорьованих нуждою, важким лихоліттям українських вчителів, вдумуючись сутність професії вчителя, ловиш себе на думці - мабуть не існує вчителя, який би обрав собі цю професію не за покликанням. Чи змогла б людина без любові до дітей стати на шлях самовідданого подвижництва, добровільно зректися, здебільшого, благополуччя заради формування майбутньої особистості?
В роки Великої Вітчизняної війни навчання не припинялося. Вчили дітей до четвертого класу. Німецька влада зацікавлена була лише в початковому навчанню із обов’язковим вивченням німецької мови. Німецьку мову викладала Спис (Кияшко) Галина Гнатівна.
Під час німецької окупації в школі німці утримували коней. Приміщення цегляне - не могли підірвати. Тоді вони заклали вибухівку в усі груби, і під час вибуху згорів дах, були вибиті вікна та згоріла стеля.
Вже на другий день, без нагадувань, Ніцкевич Петро Тарасович, організувавши вчителів та батьків, приступили до ремонту школи. Вчителі: Тименко Григорій Федорович, Фарбун Галина Миколаївна, Ніцкевич Марія Михайлівна, Тименко Тетяна Мусіївна, Фарбун Галина Степанівна, Кармаза Євдокія Андріївна, а згодом до них приєдналися Приходько Варвара Павлівна, Нагорна Даша Захарівна, пішли по людях збирати кошти (хто скільки зможе) на закупівлю скла. Люди, не маючи грошей, давали зерно. І вже в кінці жовтня місяця 1943 року було оголошено про початок навчання в школі.
Із розповіді ФАРБУН Галини Миколаївни, 1923 року народження:
«У той уже далекий 1943 рік я прийняла другий класс, в якому було 32 учні. Вчили з одного підручника в основному на слух. Пам’ятаю вірш: «Між собою треба дружно жити, одне одного любити». Зошитів не було. Діставали старі газети і писали на них. Було піду пішки у село Вишеньки, куплю зошит, роздам по одному листку - і то вже було радісно.
А ось одного разу разу Безсмертний Іван Микитович - вчитель, приніс до школи кілька пачок зошитів, які залишилися в нього ще до війни. Він особисто роздав кожному учню по 5 зошитів. Всі боялися починати писати на них, щоб якомога довше притримати і надивитися на них.»
Виконком сільради навчальний процес тримав на контролі. Про це свідчать протоколи сесій та виконкомів.
На сесії ради від 16 червня 1944 року стояло питання про ремонт школи. Було здійснено ухвалу:
«Для того, щоб розпочати нормальнее навчання в школі 1944-1945 років - треба вiдремонтувати школу. А тому треба зобов’язати всіх голів колгоспів допомогти в ремонті школи якнайкраще за розпорядження РСП».
Та голови колгоспів не спішили виконувати дане розпорядження, а тому 29 червня знову слухається питання про ремонт школи. В ньому вже конкретно розписані роботи:
«1. Зробити 20 трьохмісних парт;
2. Зробити 25 віконних рам;
3.Огородити школу;
4.Вгрузити чердаки, помазати та зробити все інше , що потребується для ремонту. В ремонті школи потрібно приймати участь всім головам колгоспів».
В той же час на сесії постало питання про виділення техробів для школи та встановлення оплати для них. Ухвалили:
«Призначити техробами для школи Шкару Дуньку Федорівну та Розумну Мотрю Іванівну з оплатою 30 трудоднів у місяць. Гроші одержуватимуть в колгоспних касах».
Наближався навчальний рік, роботи було багато. А тому знову 21 липня 1944року на сільвиконкомі обговорюється питання про утворення бригади плотників при школі. Зокрема було вирішено:
«1. За порушення постанови сесії Процевської сільради, за невиселку людей на ремонт школи, голові к-пу «3 Вирішального» т. Прихілько П.І. оголосити догану і попередити, що в подальшому, якщо будуть замічені такі стани, поставити питання перед райорганізаціями про переобрання т. ПрихідькаП..І. з посади голови колгоспу.
2.«Для столярних робіт по ремонту школи утворити постійну бригаду з 5 чоловік з таким розрахунком, щоб до 20.08 1944 року ці бригади закінчили всі столярні і плотницькі роботи.»
3. Бригади організуватив такому складі:
1. Петрук Кузьма
2. Безсмертний Пилип Св.
3. Безсмертний Павло З.
4. Петренко Іван Мих.
5. Юрченко Улиян Петрович
3. Для розпилювання дощок утвердити постійну бригаду в складі:
1. Прихідько Володимир Іванович
2.Вовк Наум Кононович
3. Швдченко Віктор Олексійович
4. Яхній Яків Федорович
Бригадам приступити до роботи 25. 07.1944р.»
Після звільнення Процева від німецько-фашистських загарбників з 1944 року по 1945рік директором школи працювала Журавель Марія Макарівна. А в 1945 навчальному році директор школи Забіяченко Василь Денисович (який працював директором школи до 1952 року) інформує про навчальний процес перед виконкомом сільської ради. Про це свідчить рішення виконкому від 25.X.1945 року:
«В школі навчається 387 учнів. Вечірню школу відвідують 293 учні. Але 12 учнів школи вечірньої не відвідують і ніде не працюють. До цих учнів приймалися міри: ходили вчителі додому, батьків викликали до сільської ради. В той же час в школі недостатня кількість підручників, їх тільки 92. Недостатньо паперу для зошитів (самі робили зошити), отримано лише 330 зошитів. Відсутнє навчальне приладдя. В школі лише дві парти і горить у школі лише одна лампа. Відсутня ще одна класна кімната, бо ремонт школи повністю не закінчено. Потрібно відремонтувати дах, двоє дверей, зробити подвійні вікна і треба 50 листків скла, щоб посклити їх.
Враховуючи тяжкі матеріальні умови проживання дітей сиріт та дітей з багатодітних родин і родин військовослужбовців на виконкомі, 7 березня 1945 року постало питання про організацію гарячих сніданків у школі. Було ухвалено:
«Для дітей сиріт, а також для сильнонуждающих дітей військовослужбовців організувати при школі додаткові сніданки. Просити колгоспи відпускати продукти для цієї справи, по кількості дітей з їхніх колгоспів».
Поскільки приміщень для навчання не вистачало, директор школи Забіяченко В.Д. звертається до сільвиконкому з проханням виділити житло тов. Мироненка Якова Луковича для використання під класну кімнату строком на один рік. Виконком ухвалює цю пропозицію і просить Бориспільський виконком райради депутатів трудящих затвердити постанову Процевського сільвиконкому.
З цього часу партійна влада району, яка здійснювала підбір і розстановку кадрів, не тільки у всьому народному господарстві, а найперше в галузях, що мали ідеологічний вплив на населення, зокрема в освітніх закладах, розпочала незрозумілу чехарду з призначенням директорів Процівської школи. За неповних два роки на посаді директора Процівської школи побували Тименко Григорій Федорович, Шевченко Михайло Федорович - вчитель фізики і математики, направлений з с.Воронькова, а згодом Крекотень Володимир Микитович - колишній військовий, вимогливий, справедливий і надійний керівник, який також недовго задовольняв керівництво районної партійної організації.
Пройшло 5 років після війни, але життя деяких сімей було настільки важким, що дехто з них не відвідував школу. Про що свідчить матеріал виконкому від 24 вересня 1951 року, де стояло питання про виконання закону всеобучу в селі. Доповідач директор школи Тименко Григорій Федорович проінформував:
«Закон всеобучу виконується не повністю, є окремі діти, які погано відвідують школу, а деякі з них зовсім не відвідують. Як наприклад: Мироненко Марія Василівна, Костюк Василь, Тименко Олексій, ТИменко Микола Якович, Кияшко Олексій і інші. Частина з них не відвідує за відсутності одягу, а ТИменко Микола Якович - мати Тименко Палажка Іванівна - категорично відмовляється посилати дитину до школи.»
А тому було зобов’язано правління колгоспів дітям сиротам і напівсиротам надати допомогу в одязі за рахунок фонду допомоги. Гр.Тименко П.І. оштрафувати на 50 карбованців, а правлінням колгоспів заборонити використовувати працю учнів.
І лише в 1956 році вдалося школі повністю охопити навчанням дітей. Зокрема директор школи Шевченко Михайло Вікторович на засіданні виконкому від 8 травня 1956 року доповідає про здійснення програми загальнообов’язкового навчання.
Хоча в час весняних робіт багато дітей пропускають навчання. А голови колгоспів не дбають про те, щоб допомогти окремим бідним дітям матеріально в закінченні школи, а навпаки, школярів-сиріт назначають на постійні роботи. Директор вказав на погану поведінку дітей на вулиці, в клубі, в школі. Дітям відпускають у магазинах куриво, напої, в клуби дітей батьки пускають в пізній час.
Проте питання всеобучу вдруге розглядалося на виконкомі знову ж таки в1956 році але вже 2 вересня, де директор школи т. Шевченко М.В повідомив про те , що школа повністю підготовлена до навчального року. Але за перші два дні не всі діти з’явилися до школи. Це Савон Василь Григорович, Безсмертний Микола Іванович, Тименко Іван, діти Тименко Уляни, які не можуть відвідувати школу із-за дуже поганих матеріальних умов.
А тому було прийнято рішення про надання матеріальної допомоги сім’ї Тименко Уляни та Шевченко Онисі, а батьків викликати до сільради і попередити.
І лише у 1957 році на посаду директора Процівської школи одержав призначення Воробей Микола Васильович, в особі якого поєднались риси хорошого організатора, дбайливого керівника і вмілого господарника.
За роки його керівництва було добудовано нове приміщення школи, яка після цього стала десятирічкою. Школа придбала авторитет серед молоді району, внаслідок чого зріс її контингент. Це забезпечило роботу школи у дві зміни. До 1962 року з її стін вийшло три випуски десятикласників.
На сесії ради від 4 червня 1959 року слухали питання : «Про зміцнення зв’язку школи з життям та дальший розвиток системи народної освіти». З доповіді директора школи Вороб’я М.В. дізнаємося:
«…в школі відкрили майстерню в школі, де хлопці безпосередньо підкріплюють свої теоретичні знання на практиці. Вирощують також 500кролів і качат».
На дворі 1960 рік, але приміщень для навчання так і не вистачає. Тоді директор школи Воробей Микола Васильович звертається до сесії ради, яка відбулася 28 січня 1960 року з проханням виділити 25000крб для будівництва нової школи (зараз приміщення сільського клубу), а також інформує присутніх про стан успішності. Зокрема :
«В школі навчається 388 учнів, відвідування учнями школи становить 90,5%. Хороших результатів успішності досягла вчитель Спис Галина Гнатівна. З української мови не встигають 11 учнів з російської - 9. Найгірший клас по успішності 6. А тому бажано було б, щоб батьки відвідували школи і були присутніми на уроках.
В школу придбали новий станок по обробці дерева».
У 1962 році Процівську середню школу реорганізовано в неповну середню. Директором школи було призначено Мельника Володимира Андрійовича. З його ініціативи на території школи була збудована їдальня. Це послуговувало утворенню на території школи літнього піонерського табору, де щорічно відпочивали діти з багатьох шкіл України.
І в 1963 році не було збудовано школи, бо директор школи Мельник Володимир Андрійович повторно звернувся з цим питанням до сільради і на сесії ради це питання було розглянуто. Окрім того було вказано, що по селу понад 150 чоловік не мають восьмирічної і середньої освіти віком від 16 до 30 років і лише в цьому році до навчання залучено 37 осіб від 5 до 11класів вечірньої школи.
Після переведення у 1967 році В.А.Мельника на посаду інспектора районного відділу народної освіти, директором школи було призначено Василенко Надію Іванівну, а згодом Іщенка Миколу Дмитровича. Слід відмітити, що в цей час завучем працювала Ніцкевич Марія Михайлівна-незаперечний педагогічний авторитет не тільки серед вчительського колективу, але й серед учнів і їх батьків. У 1971-1972 роках вона також була директором школи.
У 1974-1978 роках директором школи був Заслужений вчитель України Кравченко Федір Федорович. За короткий час роботи на цій посаді Ф.Ф. Кравченко зумів організувати вчительський колектив на творче вирішення проблем навчально-виховного процесу в основу якого були покладені досягнення психолого-педагогічної науки, а також провів у школі парове опалення, облицював шкільні приміщення плиткою, умеблював всі кабінети, було придбано багато навчальної наочності.
У зв’язку з відкриттям Ревненської середньої школи, Процівська восьмирічка була реорганізована в початкову, директором якої було призначено Чешко Любов Іванівну, а після обрання її головою виконкому Процівської сільської ради у 1980 році, директором школи стала Тютюн Парасковія Наумівна, яка після закінчення Процівської школи понад 25 років працювала вчителькою початкових класів. П.Н.Тютюн має, необхідну для спілкування з малечею добру, чуйну і лагідну вдачу. Водночас вона відрізняється вимогливістю, наполегливістю і принциповістю. За успіхи у навчально-виховній роботі Тютюн П.Н. нагороджена знаком «Відмінник освіти України». Саме у 80 роках прибули до школи вчителями молоді дівчатка Черкунова Валентина Василівна та Гавриленко Ліна Михайлівна, а згодом і місцева мешканка Кунцьо Любов Григорівна. І протягом довгих років роботи в школі несли і несуть до цього часу прекрасне звання вчителя, обдаровуючи дітей материнською турботою та готуючи їх до виходу в життєву дорогу ім’я якої - життя.
У 2001 році жителі Процева святкували 100-річчя своєї школи, школи коридорами якої вийшли у широкий світ всі жителі села. Свято було урочистим і сумним. Про урочистіть подбала голова села, вчитель і колишній директор Процівської школи Чешко Любов Іванівна. На урочистостях були названі поіменно всі вчителі Процівської школи, для яких робота в ній залишилась незабутньою, яскравою сторінкою на все життя. Було вшановано пам'ять Героя Радянського Союзу Кудрі І.Д., активних громадських діячів Фарбуна М.К., Тименка М.К., та лідерів села Тименка І.А. і Усика Т.А., страчених німцями під час окупації.
Погляд усіх був звернутий на клен, що й нині шумить верховіттям на подвір’ї школи, де озвірілі нелюди-фашисти, вішали вчителя школи Опрощенка Андрія Кузьмовича. Учасники урочистого зібрання вшанували хвилиною мовчання всіх випускників школи, які захищаючи свою Батьківщину і, захищаючи життя майбутніх поколінь, загинули в роки Другої світової війни. Були вшановані випускники школи, які за свою активну життєву позицію заслужили пошану не тільки громади села, а й повагу високих державних інституцій.
Зокрема :
1. Чередничок Галина Іванівна працювала в 50 роках піонервожатою, вчителем початкових класів, нагороджена грамотою Верховної Ради;
2. Тарапон Софія Іванівна - вчитель початкових класів, відмінник народної освіти;
3. Панасенко Іван Федорович- вчитель фізики;
4. Гопкало Ольга Іларіонівна - вчитель української мови і літератури;
5. Приходько Надія Іванівна - вчитель іноземної мови, директор школи;
6. Горобей Микола Васильович - нагороджений «Відмінник народної освіти», нагороджений 9 грамотами Міністерства світи, ЦК профспілки.
Виступаючи на урочистому зібранні шановні гості, колишні випускники Процівської школи розповідали про свій вклад у розвиток тих населених пунктів, де вони проживають, згадували про село Шевченка Чаплинського району Херсонської області, яке заснували вихідці з Процева сім’я Шевченків, згадали про вихідців з Процева Фарбунів, Кияшків та Тименків, які у 1910 році в пошуках кращої долі виїхали у село Лебяже Саришевського району Амурської області, щоб орати та засівати ще ніким не зайняті землі Далекого Сходу. Тисячі випускників з українським, процівським завзяттям вирощували хліб і до хліба, і пронесли у своїх серцях все, що залишилось незабутнього з процівського школярського дитинства.
Це до тебе, школо, щорічно ідуть твої випускники, щоб вклонитися за мудру науку життя, несуть у своїх серцях почуття вічного обов’язку перед учителем. Адже все, що вросло у дитячі серця: і високі тополі, і широколистий клен, і стрункі сосни, що обступали школу, і останній дзвоник, і лагідна материнська посмішка вчителя приходять у сни кожному твоєму учню. То ж і ідуть вони до школи, як на побачення з неповторним дитинством, з друзями, учителями.
Сьогодні в школі навчається лише 23 учні, з них 11 першокласників. З ними працює творчий колектив учителів: дбайливим господарем і організатором являється директор школи - Косовець Оксана Олексіївна, котра очолила цей колектив з 2010 року;
Розумна Ліна Михайлівна;
Кунцьо Любов Григорівна.
В школі, за рахунок Байчас Владислава Михайловича, голови районної ради, було проведено капітальний ремонт навчальних кабінетів, придбане сучасне технічне обладнання, придбані наочні посібники.
На сьогодні в селі гостро постало питання будівництва школи, дитячого садка, а тому всю роботу в цьому напрямку і здійснює виконком сільської ради. В 2013 році буде введено в дію нове приміщення дитячого садка на 60-80 місць, в плані і будівництво нової школи за рахунок інвестора. В селі, в зв’язку з виконанням будівництва соціального життя, зросла кількість дітей, а тому школі - БУТИ!





РЕЄСТРАЦІЯ

ГОДИННИК


КАЛЕНДАР
«  Серпень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

ПОГОДА В СЕЛІ
Погода в Украине

Архів записів

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ









Copyright MyCorp © 2020 Конструктор сайтів - uCoz