Процівська ЗОШ

ВИМОГИ ДО ШКІЛЬНОЇ ФОРМИ

Djmelik — Sun, 28 Jul 2013 20:37:15 GMT

Адміністрація школи звертається до батьків з проханням постійно контролювати виконання учнями вимог щодо зовнішнього вигляду. Ці вимоги співпадають з державною політикою України у цьому питанні. Крім того, дані вимоги допомагають правильному вихованню ділової культури та зменшують відповідні видатки батьків. Згідно з Указом Президента України від 02 червня 1996 року № 417 «Про шкільну форму для учнів середніх закладів освіти», Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня1996 року № 1004 «Про запровадження шкільної форми для учнів середніх закладів освіти» учень повинен з’являтися до школи у формі, яка є обов’язковою.

Вимоги до форми

Для юнаків - класичний діловий костюм чорного, сірого, темно-синього кольору, сорочка або гольф однотонні, дозволяється безрукавка або светр під піджак темного кольору, темні туфлі.

Для дівчат - класичний діловий костюм чорного, сірого, темно-синього кольору жилет, піджак вільного чи напівприталеного силуету довжиною до лінії стегна, спідниця середньої довжини (до або нижче колін) або брюки класичного стилю, однотонна класична блуза, темні туфлі або босоніжки із закритим носком.

Можливі будь-які комбінації із вищезазначених предметів за умови дотримання ділового стилю одягу.

В школі забороняються носити:

- джинсовий одяг;

- декольтовані, надто яскраві, вкорочені блузки («топіки», футболки тощо),

- надто яскраві сорочки, короткі спідниці;

- вкорочені, стягуючі брюки, бриджі тощо;

- спортивний одяг і взуття (окрім занять фізкультури та спортивних змагань)

- одяг для літнього відпочинку;

- неформальну символіку і атрибутику.

Вимоги до зовнішнього вигляду:

- одяг і взуття мають бути чистими і охайними;

- охайна ділова зачіска для дівчат, коротка стрижка для юнаків, волосся природного кольору;

- косметичний (стриманий) макіяж дозволяється тільки дівчатам 8-11 класів. Згідно правил ділового етикету в якості доповнення до шкільної форми дівчатам дозволяється тільки одна прикраса (сережки).

Закликаємо учнів та бітьків до співпраці!

Що повинен вміти першокласник?

Djmelik — Sat, 29 Jun 2013 19:16:58 GMT

Що повинен вміти першокласник

Вступ до школи — це новий і надзвичайно складний етап у житті 6–7 річних дітей та їх батьків. Напевно, перед кожним з учасників цієї події стоїть безліч питань, на які вони активно шукають відповідь.

Перш за все необхідно знати, що прихід 6–7 річної дитини до школи збігається з психологічною кризою, пов’язаною з необхідністю навчання у школі і необхідністю взяти на свої маленькі плечі ряд обов’язків, які раніше виконували дорослі.

Не так важливо, чи вміє дитина читати і писати! Важливим є те, чи психологічно готова дитина до навчання, чи сформовані у неї мисленнєві операції, чи готова дитина сприймати і слухати вчителя, чи готова до навчальних навантажень.

Ось приблизний перелік того, що необхідно дитині знати і вміти на кінець дошкільного періоду.
Соціально-суспільні, побутові знання

Діти знають:
назву нашої країни та її столиці;
прапор, герб України;
назву рідного міста, села, адресу, прізвище, ім’я, по-батькові батьків;
дні тижня, їх послідовність;
назву поточного місяця.

Діти вміють розповідати про свою сім’ю:
називати і відрізняти різні частини доби і їх послідовність;
розуміти поняття «вчора», «сьогодні», «завтра», називати місяці року.

Діти мають уявлення:
про сезонні зміни в природі;
про свійських та диких тварин;
про перелітних та зимуючих птахів;
про залежність змін у живій природі від змін у неживій природі;
про умови, необхідні для росту рослин;
про лісові ягоди і гриби;
про овочі і фрукти;
про дерева, кущі, квіти.
Мисленнєві операції

Діти вміють:
порівнювати, класифікувати, групувати предмети;
називати матеріали, з яких виготовлені ці предмети;
розуміти значення узагальнюючих слів;
порівнювати довжини, висоту, ширину;
розрізняти форму предметів.
Моторика та координація

Діти вміють:
прямо та твердо ходити, бігати, стрибати;
точно ловити та кидати м’яча;
протягом певного часу носити не дуже легкі та великі предмети;
застібати ґудзики та зав’язувати шнурки;
проводити на папері прямі рівні лінії;
«бачити» рядок у зошиті та писати у ньому;
бачити клітинки та точно виконувати по них малюнок.

Якщо Вашій дитині 5-6 років....

Djmelik — Sat, 29 Jun 2013 19:15:34 GMT

Якщо вашій дитині 5-6 років

Ваша дитина вже майже цілком доросла, через рік вона піде до школи. На шостому році життя у дітей формуються вищі почуття: інтелектуальні (допитливість, цікавість, подив та почуття гумору), естетичні (почуття прекрасного, героїчного), моральні (почуття гордості, сорому, дружби).

Блискавично починає розвиватися пізнавальна активність малят. Вони чекають від дорослих серйозних, вдумливих і правдивих відповідей. Так, з одної сторони, діти виявляють велике бажання поділитися з оточуючими своїми знаннями та уміннями, а з іншої, багатий кругозір дитини позитивно впливає на успішність її спілкування та взаємовідносин з однолітками.

Сприймання дітей цього віку досить активне, але непомітне за рахунок його повного переходу у внутрішній план. Тепер воно стає більш осмисленим, цілеспрямованим, аналітичним. Починає розвиватися довільне сприймання — спостереження. Прокидаються сенсорні здібності: окомір, спостережливість.

Водночас продовжується зростання стійкості та обсягу уваги. Починається формування довільної уваги, але мимовільна увага ще переважає над довільною. Доволі сильними та діючими засобами активізації уваги в цьому віці є ігровий та пізнавальний інтереси.

Продовжує формуватися довільна пам’ять. З’являється свідоме цілеспрямоване запам’ятовування. Але найбільш важкий матеріал діти згадують граючи. Переважним видом пам’яті у цьому віці є образна пам’ять. Також на шостому році життя починає розвиватися смислова пам’ять. Ефективність смислової словесної пам’яті залежить від розуміння інформації, яку треба запам’ятати. .

На шостому році життя активно заявляє про себе уява. Починає розвиватися продуктивна уява. Стають помітнішими перші спроби керувати власними образами, змінювати їх відповідно до свого задуму. Розвиткові уяви сприяють ігри та вправи, де діти можуть легко оперувати уявленнями: вигадувати або продовжувати історії, оповідання, казки, вірші, складати нові конструкції, виходячи за межі зразка.

Мислення у дітей 5-6 років ще наочно-образне, але з’являються елементи словесно-логічного. Також відбувається формування образно-схематичного мислення. Удосконалюються і розвиваються мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація, серіація. Розвиваються категорії мислення: причина — наслідок, ціле — його складові частини, істотні ознаки — неістотні. Старшим дошкільним вже доступні завдання на передбачення. Вони можуть розповісти послідовність знайомого процесу чи явища. Завдяки поєднанню уяви, мислення та мовлення розвивається символічна функція мислення. А символи є основою для створення різних моделей предметів (матеріальних, словесних, графічних). Необхідно зауважити, що нерозвиненість символічної функції мислення значно знижує потенціал розумових можливостей дітей. Розвиток мислительних операцій є важливою умовою розвитку таких інтелектуальних здібностей як: швидкість, гнучкість мислення, здатність до варіювання засобів розв’язання завдання, до оригінальності ідей.

Щодалі інтерес дитини спрямовується на сферу взаємовідносин між людьми. Діти 5-6 років починають аналізувати та порівнювати оцінку себе дорослими із власною оцінкою, яка в цей період, як правило, є трохи завищеною (Я — гарний). Так у майбутніх школярів розвивається здатність змінювати свою точку зору, що відрізняється від власної, уміння побачити ситуацію очима іншої людини. Дитина позбувається егоцентричної позиції. Але достатньо часто у цьому віці діти виявляють брехливість. Така риса пробуджується тоді, коли вимоги дорослих до дитини завищені або неадекватні їхньому розвитку. І тоді, щоб не втрати довіру дорослих, а також уникнути нападок, діти починають придумувати виправдання своїм вчинкам, перекладати провину на інших. Дорослим у таких випадках необхідно бути дуже уважними, проявити гнучкість у своїй поведінці та методах виховання, інакше вікова особливість з часом може перерости у стійку негативну рису характеру.

Чи готова Ваша дитина до школи?

Djmelik — Sat, 29 Jun 2013 19:13:45 GMT

Чи готова ваша дитина до школи?

Осінь не за горами, і в багатьох сім’ях от-от станеться радісна і знакова подія: 1 вересня в пишних бантах чи у франтуватому костюмчику ваше маля вперше переступить шкільний поріг! Прощай, безтурботне дитинство! Що чекає попереду — успішне навчання, нові друзі, цікаве насичене життя? А може, низка неприємностей, хвороби, нотації вчителів, невдоволення тата й мами? Багато залежить від того, наскільки дитина готова до навчання, чи не поквапилися батьки з відправкою її до школи, чи зуміли психологічно підготувати малюка до нового етапу в житті і (що не менш важливо!) чи готові вони до нього самі.

Питання, з якого віку віддавати малюка до школи, не таке вже й просте. На перший погляд може видатися, що коли дитина вміє читати—писати—рахувати, то її вже час віддавати до школи. Тим часом про готовність дитини до навчання у школі можна робити висновок, лише проаналізувавши в комплексі низку чинників.

Календарний і фізіологічний вік дитини збігаються не завжди. У будь-якому разі більшість психологів не рекомендує віддавати до школи дитину, котра буде молодшою за своїх однокласників. І йдеться в цьому разі не лише про те, що вона може бути фізично слабшою за інших (багато людей вважають це важливим лише для хлопчиків), а й про успішність на уроках фізкультури, праці. Відставання від більшості може породити небезпечні комплекси: «найслабший», «найнезграбніша». А від «останній прийшов до фінішу» дитина може вибудувати проекцію аж до «гірший від усіх».

Нерідко трапляється, що малюк відстає в розвитку навіть від своїх однолітків. Причин може бути багато — часті хвороби, які «загальмували» дозрівання маляти; різного роду нервові розлади; просто особливий індивідуальний «графік» дозрівання нервової системи. Тому обов’язково слід проконсультуватися у педіатра, який спостерігає дитину, котрий визначить рівень біологічного розвитку і стан здоров’я, а також у невропатолога, котрий перевірить ступінь зрілості нервової системи. А щодо інших чинників, то бажана консультація психолога.

Інтелектуальний вік

При підготовці дитини до школи батьки найбільше уваги приділяють її інтелектуальному розвитку. Здавалося б, за цим критерієм зовсім не складно визначити, наскільки готовий до школи майбутній першокласник. Помилково, втім, вважати, що все обмежується перевіркою знань. Психолог оцінює інтелектуальний розвиток дитини за цілим рядом параметрів. Зокрема, він перевіряє, наскільки у дитини розвинені розумові процеси: здатність порівнювати об’єкти; класифікувати їх; виділяти істотні ознаки; визначати причинно-наслідкові залежності; робити висновки. Важливо також перевірити пам’ять (механічне запам’ятовування й опосередковану пам’ять); наочно-образне, просторове і словесно-логічне мислення; здатність до узагальнення й абстрагування; послідовність умовиводів. Крім того, фахівець визначає, наскільки у дитини розвинено кругозір, її ступінь мовного розвитку і пізнавальної активності, якою мірою розвинені дрібна моторика рук і координація рухів.
Соціальний вік

Із психологічної точки зору не менш важливою є готовність дитини до нового соціального статусу школяра, що включає готовність до нових форм спілкування — субординації стосовно дорослих і почуття товариства стосовно однолітків. Варто переконатися, що без п’яти хвилин першокласник поважає дорослих; визнає їхній авторитет; виконує їхні вимоги; адекватно реагує на зауваження; готовий виправляти свої помилки; у нього достатньою мірою розвинені самосвідомість і самооцінка. І якщо стає зрозумілим, що малюк не вміє поводитися на уроці, не рахується з інтересами інших людей, не готовий до колективної діяльності, то це значно серйозніше, аніж якщо він погано пише, повільно читає чи невпевнено рахує.

У нормі дитина всіма силами прагне посісти нове, більш «доросле» становище в житті і докладає до цього певних зусиль — переборює невпевненість, страх, сором’язливість, намагається правильно поводитися. А от дитина, яка не готова до школи, навпаки, намагатиметься штучно затриматися в ранньому дитинстві.

Серйозною перешкодою до навчання може стати недостатньо розвинена емоційно-вольова сфера психіки дитини. У цьому разі малюк не може примусити себе робити те, що йому не дуже цікаво; досить довго концентрувати увагу; швидко переключатися з одного виду діяльності на інший; слухати і слухатися дорослих. У нього не сформована здорова пізнавальна мотивація до навчання. Наші першокласники дуже часто вчаться, щоб учителька похвалила, щоб мама не гримала, щоб тато пустив гуляти, бабуся сунула «грошенята». А батьки не втомлюються повторювати, що вчитися треба лише для того, щоб вдало влаштуватися в житті. Чи варто дивуватися, що в наших дітях рідко сформовані пізнавальна активність, здорова цікавість, інтерес до нового, азарт подолання невдач?

Перші шкільні роки збігаються з віковою кризою 6—7 років. Це один з періодів «перехідного віку», природна криза розвитку, але вона може завдати чималих неприємностей батькам, особливо якщо вони самі психологічно не готові сприйняти свою дитину в новій, дорослішій якості. Водночас перехідний період може пройти без особливих ускладнень, якщо система батьківських вимог і очікувань буде адаптована до нового рівня розвитку дитини та її нових потреб і якщо дитина не буде в цей час перевантажена додатковими заняттями.

Вікову кризу 6—7 років психологи вважають сприятливою в плані становлення моральної сфери. Саме в цьому віці дитина засвоює (іноді на все життя), «що таке добре, а що таке погано». І якщо дуже багато аспектів розвитку можна перекласти на сторонніх (гувернанток, репетиторів, секції, гуртки, садки і «особливі» школи), то засади моральності закладаються в сім’ї. І жодним чином не нотаціями і моралями, а способом життя, судженнями, вчинками, неквапливими розмовами «про все», спільним обговоренням прочитаного. У школі, звісно, теж провадиться певна виховна робота, однак занадто великою є імовірність того, що вашій дитині трапиться звичайна «училка», а не видатний педагог. Окрім того, у більшості шкіл досі намагаються виховувати радше слухняного громадянина, аніж усебічно розвинену особистість, яка завжди незручна спочатку вчителям, а потім і державі.

Дитяча психіка вирізняється пластичністю, але при цьому розвиток одних особистісних якостей нерідко йде на шкоду іншим. Саме моральна сфера часто пригнічується і придушується в процесі гонитви за дедалі більшими знаннями й уміннями дитини. І в цьому разі посилюється ризик формування патологічних стосунків із вчителями й однолітками. У результаті ескалації інтелектуального розвитку може сформуватися такий собі «головастик», ходячий комп’ютер, біоробот. Він живий і дуже розумний, але не вміє товаришувати, любити, шкодувати, співчувати, піклуватися, ділитися, поступатися своїми інтересами, дотримуватися правил гри. Його горе й радості примітивні, його душевний світ бідний. Хоча основної помилки батьки найчастіше за все припускаються не тоді, коли вони завчасно віддають свого малюка до школи, а коли він у три роки знає літери й цифри, але не вміє зав’язати шнурки і підтягти штани....

Ми жодним чином не закликаємо до того, щоб, перестраховуючись, батьки за найменших сумнівів залишали дитину вдома «ще на рік». Іноді таке потужне потрясіння, як початок шкільного життя, стимулює швидке дорослішання і дозрівання дитини як особистості. Проте у разі наявності сумнівів ми все ж настійно рекомендуємо порадитися із фахівцями. Зі свого боку можемо дати лише кілька загальних порад.
Кілька порад батькам майбутніх першокласників

Для початкових класів обирайте школу не за принципом престижності та наявності великої кількості додаткових для дитини навантажень, а, за можливості, найближчу до будинку. Більше того — обирайте не школу, а вчителя. Причому не «заслуженого», «модного» чи «відомого», а порядного, врівноваженого і який підходить за темпераментом вашій дитині. Знайомлячись із учителем, зверніть увагу на його манеру говорити. У нього не повинно бути нервової швидкої мови, він має вміти чітко й лаконічно формулювати свої думки, не перестрибувати з теми на тему, зрозуміло давати завдання.

Заздалегідь переведіть дитину на режим дня, максимально наближений до шкільного. Якщо малюк вередуватиме й опиратиметься, можна спочатку вигадувати цікаві причини, через які йому треба рано піднятися. Не можна, щоб школа наперед асоціювалася у дитини з неприємностями.

Кілька разів пройдіть із дитиною весь маршрут від будинку до школи й в зворотному напрямі, навіть якщо плануєте перший час відводити і забирати її. По дорозі зверніть її увагу на світлофори, підземні переходи, а якщо є необхідність, на ті види транспорту, на яких вона зможе добиратися до школи. Переконайтеся, що ваш малюк зможе при нагоді назвати домашню адресу, ваш телефон, самостійно відімкнути двері.

Разом із дитиною приготуйте все потрібне для занять. При купівлі шкільного приладдя давайте майбутньому першокласнику свободу вибору, розповідайте, на яких уроках усе це може знадобитися. Намагайтеся, щоб усі плани, пов’язані зі школою, мали відтінок мрії. Водночас, з іншого боку, розповідайте про неминучі труднощі й нову відповідальність.

З найбільшою повнотою використовуйте цей період, коли дитина відкрита до сприйняття нового. Багато з нею спілкуйтеся, відповідайте на запитання, обговорюйте зміни, що відбудуться в її житті. Наголошуйте, що навчання в школі — це природний етап дорослішання в житті кожної людини. Розмовляючи про школу, розповідайте про те, як треба буде поводитися стосовно вчителя і шкільних товаришів. Прихильно і з симпатією відгукуйтеся про майбутню вчительку (найчастіше в початкових класах це саме жінки), завжди називайте її на ім’я й по батькові. І річ не лише в тім, що так дитина легше запам’ятає її ім’я. Значно важливіше, щоб майбутній першокласник перейнявся повагою до свого вчителя — практично неможливо чогось навчитися у людини, яку не поважаєш.

Турбуючись про те, щоб 1 вересня малюк було ошатним, не перестарайтеся, а то у нього може скластися враження, що всі приготування відбуваються заради одного святкового дня. Намагайтеся зробити так, щоб цей день став для вашої дитини серйозною життєвою віхою. Малюк готовий узяти на себе відповідальність за частину своїх шкільних обов’язків, ваше завдання — не заважати йому в цьому. Дайте можливість першокласнику проявити самостійність і відчути, що порядок на письмовому столі, правильно зібраний портфель, із вечора приготовлені одяг і взуття, вчасно зроблені уроки передусім потрібні йому самому, а лише потім батькам чи вчителю.

Готуйтеся разом зі своєю дитиною переживати перші неприємності й успіхи: з одного боку, доведеться вчити її непохитно і з гідністю переносити невдачі, з іншого боку — стежити за тим, щоб успіхи не ставали для неї приводом для зазнайства. Змиріться з тим, що ваша «найкраща» дитина може стати об’єктом критики. Це одне з найсуворіших випробувань для батьків, які нерідко схильні впадати в крайнощі. Так, вони можуть кинутися захищати свого малюка від «ворогів»; почати зневажливо відгукуватися про вчительку; скандалити з іншими батьками; не розібравшись, брати на віру версію своєї дитини про її «кривдників». Нічим не краща інша крайність — в усьому звинувачувати свого малюка і накидатися на нього із докорами: «маму з татом ганьбиш», «у кого ти такий вдався», «у інших діти як діти...». Обидва варіанти можуть загрожувати найсерйознішими наслідками для незміцнілої дитячої психіки.

Не забувайте про правильне харчування і щоденний відпочинок дитини на свіжому повітрі. Не перевантажуйте першокласника заняттями, які потребують додаткового розумового навантаження. Задумайтеся, чи не говорить у вас примітивне батьківське марнославство, а не справжня турбота про дитину. Не забувайте, що порівнювати успіхи малюка можна лише з його власними (приміром, місяць тому), а не з досягненнями його однокласників, дітей ваших друзів, сусідів чи колег. Батьки мають проявити витримку, спокій, справедливість, і безумовну любов до маляти, незалежно від його успіхів чи неуспіхів у школі.

Можна запідозрити шкільну дезадаптацію і хронічний стрес, якщо у першокласника погіршився загальний стан здоров’я, знизилася вага, зменшилася кількість гемоглобіну в крові, знизилася гострота зору, з’явилися головні болі. Якщо дитина почала часто хворіти, стала млявою, плаксивою, у неї порушився апетит, травлення і сон. В окремих дітей, навпаки, можуть виявлятися ознаки перезбудження, вони можуть стати неврівноваженими, дратівливими, запальними, агресивними. Не виключене виникнення страхів, неврозів й інших невротичних станів. У розвитку дитини можливий регрес — вона може «впасти в дитинство», повернувшись на більш ранній етап свого розвитку.

Наявність у дитини лише деяких із перелічених симптомів — уже серйозний привід для занепокоєння. І тоді батькам доведеться робити непростий вибір — забирати малюка зі школи чи спробувати допомогти йому справитися з непосильними для нього навантаженнями.

Виховання з урахуванням темпераменту

Djmelik — Sat, 29 Jun 2013 19:11:43 GMT

Виховання з урахуванням темпераменту

У житті темперамент в «чистому вигляді» зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування рис різних типів темпераментів. Проте, найбільш яскраві риси однаково будуть «керуючими» у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.
Дитина–флегматик

Розглянемо флегматичний тип темпераменту дитини та ознайомимося з практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

Флегматичний темперамент (сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи)
Характерологічні риси

Позитивні
завжди спокійний
терплячий
обов'язковість
не уразливий
його практично неможливо вивести із себе
відрізняється високою працездатністю
наполегливість
здатний до великих навантажень в роботі
врівноважений у стосунках

Негативні
все робить повільно
малорухомість
вимагає часу для зосередження
повільно приймає рішення
впертість
безініціативність

За впертістю цей малюк перевершує всіх, а вдома його всі називають «копушею». Дитина з таким типом нервової діяльності завжди незворушна і спокійна. Поруч із цим нікуди не поспішаючим «копушею» здається, що час зупинився або його взагалі насправді немає.

Такому малюку властиве уповільнене, але сильне реагування, повільне, але міцне запам'ятовування. У середовищі дітей він відрізняється спокоєм. Почуття флегматика рівні, постійні та глибокі.

Флегматик все робить докладно, переборюючи всі перешкоди. Свої рішення він не міняє, а якщо їх треба відстояти, то виявить максимум упертості. Він дуже відданий своїм близьким і друзям, хоча йому важко знайти справжнього друга.
Дитина–сангвінік

Розглянемо сангвінічний тип темпераменту дитини і ознайомимося із практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

Сангвінічний темперамент (сильний, урівноважений, рухливий)
Характерологічні риси

Позитивні
висока рухливість
висока адаптивність (легко пристосовується до нових умов)
захопленість
товариськість
життєрадісність, оптимізм
доброзичливість
не уразливий
виразність міміки та пантоміміки

Негативні
незібраність
ненадійність (завжди обіцяє, але не завжди виконує свої обіцянки)
мінливість, легковажність, розкиданість
поверховість сприйняття
недостатня здатність до зосередження, відсутність посидючості
недостатня наполегливість
тяготиться одноманітністю
діяльний за умови цікавої справи

Сангвінік — це дружелюбний, товариський, життєрадісний малюк. При цьому він досить покладливий і розважливий. Відкритий і говіркий, він обожнює нові обличчя і нові місця, йому необхідні зміни захоплень.

Дитина–сангвінік легко іде на компроміс. Не боїться труднощів. Легко переживає невдачі. Він без проблем вливається в будь-який колектив і пристосовується до незвичної обстановки.

Цікавість сангвініка безмежна, здається, що він просто зараз хоче осягнути неосяжне. Він завжди прагне дізнатися якомога більше і легко засвоює нову інформацію.
Дитина–меланхолік

Розглянемо меланхолійний тип темпераменту дитини та ознайомимося з практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

Меланхолійний темперамент (у його основі лежить слабкий тип вищої нервової діяльності)
Характерологічні риси

Позитивні
висока чутливість
сердечність, здатність до співчуття
тонка сприйнятливість
у звичній обстановці - старанний працівник
м'якість
доброзичливість

Негативні
уразливий і сором’зливий, невпевнений у собі
помисливість
замкнутість
знижена активність
низька працездатність (у несприятливих умовах)

Меланхолік — це м'який і слухняний малюк. Меланхоліки сором’язливі, боязкі, а нерішучість — одне з основних властивостей їхнього характеру. Нерішучість проявляється в усіх рухах, жестах і вимові маляти-меланхоліка. Його засмучує і виводить з рівноваги будь-який дріб'язок, і ця емоційна нестійкість аж ніяк не каприз. Він чутливо реагує навіть на людський голос: спробуй його лише підвищити — і такий малюк відразу заплаче. Сльози в меланхоліків невичерпні, адже вони бояться усього, особливо незнайомих людей і нової обстановки.

Діти-меланхоліки часто замикаються в собі, дуже погано звикають до нового колективу, прагнуть бути в «тіні». Часто «зациклюються» на невдачах, дуже болісно реагують на негативні оцінки, а покарання сприймають як справжню трагедію.
Дитина–холерик

Розглянемо холеричний тип темпераменту дитини та ознайомимося із практичними рекомендаціями з правильного виховання з урахуванням темпераменту.

Холеричний темперамент (сильний, неврівноважений, рухливий)
Характерологічні риси

Позитивні
висока активність
енергійність
швидко усвідомлює обстановку
товариськість
рішучість
збуджена переконлива мова

Негативні
невитриманість
запальність
агресивність
нестійка поведінка
різкість у відносинах, конфліктність
циклічність у роботі, у переживаннях, настроях

Цей темперамент один з найяскравіших темпераментів дитини, що приносить батькам постійну турботу. «Спокій нам лише сниться!» — можуть сказати вони про свого малюка-холерика. Також деякі особливості такого темпераменту притаманні усім дітям.

Малюк з таким типом нервової системи — непосидючий, пустотливий. Він галасливий, нестриманий, метушливий, неслухняний, запальний, забіякуватий. Це невгамовний бешкетник і задира, що постійно влаштовує скандали і сварки. Мова холерика уривчаста, швидка, із проковтуванням окремих слів, однак дуже виразна та емоційна. Рухи такого малюка стрімкі, різкі, енергійні.

Гіперактивна дитина в школі

Djmelik — Sat, 29 Jun 2013 18:57:08 GMT

Перш за все, розтлумачимо термін «гіперактивний». У перекладі з латини «активний» означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» свідчить про перевищення норми. Гіперактивність виявляється у дітей невластивими для нормального, відповідного віку, розвитку дитини, неуважністю, імпульсивністю, постійними відволіканнями від об'єкта уваги. За даними психолого-педагогічної літератури, для характеристики таких дітей використовують терміни: рухливі, імпульсивні, живчики, вічні двигуни тощо.

Деякі автори використовують і такі словосполучення, як моторний тип розвитку, діти з підвищеною активністю. За даними спеціалістів, майже половина дітей страждає на так звану гіперактивність. Не лише у нашій країні, а й по всьому світу кількість таких дітей постійно збільшується. Якщо дитина гіперактивна, то труднощі спіткають не лише її, а і її оточення: батьків, однокласників, учителів... Такій дитині необхідна своєчасна допомога, інакше в подальшому може сформуватися асоціальна і навіть психопатична особистість: відомо.що серед малолітніх правопорушників значний відсоток становлять гіперактивні діти.
Що ж таке гіперактивність по суті, і як ми, дорослі, повинні скорегувати свою поведінку, щоб допомогти процесу соціалізації гіперактивних людей? Під гіперактивністю розуміють надзвичайно неспокійну фізичну і розумову активність у дітей. Лікарі вважають, що гіперактивність є наслідком досить незначного ураження мозку, яке не можна визначити за допомогою діагностичних тестів. Говорячи мовою науки, ми маємо справу з мінімальною дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому дитинстві. В подальшому її емоційна нестійкість і агресивність часто призводять до конфліктів у сім'ї та школі .А яскравіші прояви гіперактивності можна спостерігати у дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, в цей період відбувається перехід до провідної — навчальної діяльності, і через це збільшується інтелектуальне навантаження: від дітей вимагають вміння концентрувати увагу на тривалішому, ніж раніше, проміжку часу; доводити почату справу до кінця; прагнути до певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність переконливо заявляє про себе. Батьки раптом виявляють чисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості своєї дитини, і, занепокоєні цим, шукають контактів із психологом.

Психологи виділяють наступні ознаки, які є діагностичними симптомами гіперактивних дітей.
· Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, корчиться, схиляється.
· Не може спокійно всидіти на місці, коли цього від нього вимагають.
· З легкістю відволікається на сторонні стимули.
· Не може дочекатися своєї черги під час ігор, свят, занять та в різних інших аналогічних ситуаціях в колективі.
· На запитання зазвичай відповідає, не замислюючись, не дослухавши до кінця.
· Під час виконання запропонованих завдань має ускладнення (не пов'язані з негативною поведінкою або недостатністю розуміння).
· Докладає великих зусиль, щоб зберегти увагу під час виконання завдань або ігор.
· Часто переходить від однієї незавершеної дії до іншої.
· Не може гратися тихо, спокійно.
· Балакучий.
· Часто заважає іншим, чіпляється до оточуючих, наприклад, втру¬чається в ігри інших дітей.
· Часто складається враження, що дитина не слухає адресованих до неї звернень.
· Часто губить речі, що є необхідними в школі, вдома, на вулиці.
· Іноді здійснює небезпечні дії, не замислюючись про наслідки, але пригод або гострих відчуттів спеціально не шукає.
Діагноз вважається правомірним, якщо мають місце, принаймні, 8 із наведених вище симптомів. Так, маючи досить непогані інтелектуальні здібності, гіперактивні діти відзначаються недостатністю мовленнєвого розвитку і тонкої моторики, зниженим інтересом до набуття інтелектуальних навичок, малювання, мають деякі інші відхилення середніх вікових характеристик, що призводить до відсутності у них інтересу до систематичних і таких, що потребують уваги занять, а отже, і до навчальної діяльності.
За даними психологів, гіперактивність серед дітей віком від 7 до 11 років у середньому становить 16,5 %, серед хлопчиків — 11%, серед дівчаток — близько 10 %. Чому гіперактивних хлопчиків значно більше, ніж дівчаток?
Причини можуть бути такі: більша вразливість мозку плодів чоловічої статі відносно різних видів патології вагітності й пологів, унаслідок яких страждає мозок, що розвивається. Можливо, свою роль відіграють функціональні та генетичні фактори. Крім того, вважають, що менший ступінь функціональної асиметрії у дівчаток створює більший резерв для компенсації порушень тих або інших вищих психологічних функцій. Можливо, на дівчаток більше тиснуть норми соціальної поведінки, що з дитинства вселяють в них слухняність. Щоб «розрядитися», дівчинка може просто поплакати, тоді як хлопчик в аналогічній ситуації, скоріш за все, буде «бігати по стелі». Проблеми дітей, які мають порушення поведінки, пов'язані з ними труднощі у навчанні у наш час є особливо актуальними. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі й галасливі, — такі діти приковують до себе увагу вчителя, якому необхідно стежити, щоб вони спокійно сиділи, виконували завдання, не заважали однокласникам. Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко втримати на місці, змусити вислухати завдання і, тим більш, виконати його до кінця. Вчителя вони «не чують», все гублять, все забувають. Вони є «незручними» для вчителів завдяки своїй надмірній активності й імпульсивності. Та оскільки сучасна школа являє собою систему норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини, то можна говорити про існуючу систему навчання, як про непристосовану до роботи з гіперактивними дітьми.
Саме тому останні роки проблеми ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною. Ще кілька років тому у початкових класах гіперактивних дітей було 1—2 на клас, а зараз до цієї групи потрапляють вже близько 20—30 % учнів. І цей відсоток постійно збільшується. При всіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальної функції гіперактивної дитини не порушені, і такі діти здатні успішно засвоювати програмний матеріал загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища до можливості дитини. Однак сама система навчання, особливо на перших етапах перебування гіперактивних дітей у школі, є для них психотравмуючою і такою, що призводить до виникнення у цих дітей дезадаптивних станів.
Так, гіперактивні діти — молодші школярі — мають підвищену потребу у русі, що суперечить вимогам шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють ш вільно рухатися під час уроку і навіть під час перерви. А висидіти за партою 4-6 уроків по 45 хвилин поспіль для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15-20 хвилин від початку уроку гіперактивна дитина не в змозі висидіти за партою спокійно. Цьому сприяє брак рухливості на уроці, відсутність зміни форми діяльності на уроці і впродовж дня.
Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю в поведінці дитини і нормативністю стосунків на уроці, що відображається в невідповідності поведінки дитини до встановленої схеми: запитання вчителя — відповідь учня. Гіперактивна дитина, зазвичай, не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати. Вона найчастіше починає відповідати, не дослухавши запитання і часто вигукує з місця.
Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною збільшення кількості помилок в усних відповідях та під час виконання письмових завдань тоді, коли настає стан втомленості. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, що прийнята в сучасній школі, виконує не скільки функцію регулювання, скільки санкціювання для дитини, оскільки збільшення у зв'язку із стомленням кількості помилок призводить до збільшення кількості зауважень і негативних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінювання своєї роботи.
Навички читання і письма у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж в однолітків, і не відповідають й інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно з помилками від неуважності. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Спеціалісти вважають, що справа тут не лише у порушенні уважності. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають як результат недостатнього розвитку координації рухів, здорового сприйняття, мовленнєвого розвитку. Система подання навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все, педагогічний монолог, який потребує від дитини уважного прослуховування і виконавчої поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні, перш за все, візуальні й тактильні опори під час здобування інформації. Таким чином, можна говорити про невідповідність способів подання навчального матеріалу до багатоканального його сприйняття гіперактивною дитиною.
І ще одна особливість шкільного середовища, що не дозволяє гіперактивним дітям почуватися комфортно, — це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей він є необхідним, оскільки дозволяє організувати ігри для зняття статичної напруги, обігрувати агресивність, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі такий простір не визначений, то гіперактивні діти вибудовують його не завжди там, де це вважається припустимим, і, отже, знову не відповідають вимогам, що їх висуває шкільне життя.
Проблеми гіперактивних дітей не розв'язуються миттєво та однією людиною. Ця комплексна проблема потребує уваги як батьків, так і лікарів, педагогів і психологів. До того ж, медичні, психологічні і педагогічні завдання подекуди так перекликаються, що між ними неможливо провести розподільну лінію.
Початкове визначення лікарем-невропатологом або лікарем-психіатром діагнозу і медикаментозної терапії доповнюється психологічною і педагогічною корекцією, що визначає комплексний підхід до проблем гіперактивної дитини і може гарантувати успіх у подоланні багатьох негативних проявів даного синдрому.
Збагатити та урізноманітнити емоційний досвід гіперактивної дитини, допомогти їй опанувати елементарні дії самоконтролю і тим самим пом'якшити прояви підвищеної рухливої активності — означає змінити їі взаємини з близькою дорослою людиною, і, перш за все, з мамою. Цьому будуть сприяти будь-які дії, будь-яка ситуація, подія, що спрямовані на поглиблення контактів, їх емоційне значення.
Під час виховання гіперактивної дитини близькі повинні уникати двох крайностей:
з одного боку, проявів надмірної жалості й вседозволеності;
з іншого — висування надмірних вимог, які дитина неспроможна виконати, у поєднанні з надмірною пунктуальністю, жорстокістю і санкціями (покараннями).
Часта зміна вказівок і коливання настрою батьків більш негативно впливають на таких дітей, ніж на інших. Супутні порушення у поведінці піддаються корекції, але процес покращення стану дитини потребує зазвичай тривалішого часу і наступає не одразу. Звичайно, зазначаючи про важливість емоційно насиченої взаємодії дитини з близької дорослою людиною і розглядаючи атмосферу в сім'ї як умову закріплення, а подекуди навіть і виникнення гіперактивності як способу поведінки дитини, ми не виключаємо, що свій негативний внесок у формування гіперактивності можуть привнести також хвороба, травма або їх наслідки.
Намагайтеся, по можливості, стримувати свої бурхливі афекти, особливо якщо Ви засмучені або незадоволені поведінкою дитини. Емоційно підтримуйте дитину у всіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Виховуйте у собі інтерес до того, щоб якомога глибше пізнати і зрозуміти дитину.
Уникайте категоричних слів і висловлювань, жорстких оцінок, докорів, погроз, які можуть призвести до створення напруги і викликати конфлікт у сім'ї, намагайтеся якомога рідше говорити НІ, НЕ МОЖНА, ПРИПИНИ — краще спробуйте переключити увагу дитини, а якщо вийде, зробіть це легко, з гумором.
Стежте за своїм мовленням, намагайтеся говорити спокійним голосом.
Гнів та обурення погано контролюються. Висловлюючи невдоволення, не маніпулюйте почуттями дитини і не принижуйте ї"і.
Друга група рекомендацій стосується організації середовища і умов праці дитини в сім'ї.
Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, усамітнення. В оформленні бажано уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і поблизу дитини не має бути предметів, які відволікають увагу. Гіперактивна дитина сама неспроможна зробити так, щоб ніщо стороннє їі не відволікало.
Організація усього життя повинна діяти на дитину заспокійливо. Для цього разом із нею укладіть розпорядок дня і виявляйте гнучкість та наполегливість щодо його виконання.
Визначте для дитини коло обов'язків, а їх виконання тримайте під постійним спостереженням і контролем, але не занадто жорстоким.
Частіше відзначайте та заохочуйте зусилля дитини, навіть якщо результати далекі від досконалості.

Третя група рекомендацій спрямована на активну взаємодію дитини з одним із батьків або іншою близькою дорослою людиною, на розвиток здатності як дорослої людини, так і дитини відчувати один одного, зблизитися емоційно. Тут незамінною є найважливіша для дітей діяльність — гра, оскільки вона є близькою і зрозумілою для дитини. Використання ж емоційних впливів, що містяться в інтонаціях голосу, міміці, жестах, формі реагування дорослого на свої дії і дії дитини надасть обом учасникам велике задоволення.
Не опускайте рук! Любіть Вашу норовисту дитину, допомагайте їй стати успішною, здолати шкільні труднощі.